Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 912/3337/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г., суддів:Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І. розглянув касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015р.та рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2014р.у справі№912/3337/14 господарського суду Кіровоградської областіза позовомІркліївської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 21500грн.

за участю представників

позивача: не з'явились;

відповідача: ОСОБА_5, дов. від 01.06.2015р., б/н,

ВСТАНОВИВ:

Іркліївська сільська рада звернулася до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості на суму 21500 грн. за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення АЗС від 22.07.2011р., зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 2485.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2014р. (суддя Кабакова В.Г.) у справі №912/3337/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Лисенко О.М., суддів: Джихур О.В., Виноградник О.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Іркліївської сільської ради борг в розмірі 21500грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.11.2014р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015р. скасувати, а справу №912/3337/14 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи.

02.06.2015р. Іркліївська сільська рада звернулась до Вищого господарського суду України з клопотанням про участь представника позивача у судовому засіданні 03.06.2015р. в режимі відеоконференції, в задоволенні якого відмовлено в зв'язку з поданням позивачем даного клопотання за один день до дня проведення судового засідання, що суперечить вимогам ч.2 ст. 741 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Іркліївською сільською радою (позивач, продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (відповідач, покупець) 22.07.2011р. укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АЗС від 22.07.2011р. посвідчений приватним нотаріусом Чорнобаївського районного нотаріального округу Бабаком О.В., зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 2485, за умовами якого продавець зобов'язався передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти майно і оплатити його вартість.

Відповідно до п.1.2 договору, нежитлове приміщення АЗС, що відчужується за даним Договором розташоване за адресою: АДРЕСА_1, Черкаська область. Будівля АЗС (цегла обкладена плиткою) позначена на плані літерою "А-1" площею 27 кв.м. та споруди: убиральня - "Б"; асфальтове покриття - "І".

Пунктом 2.1. Договору сторони визначили ціну нежитлового приміщення АЗС, яка за домовленістю сторін складає 25200 грн.

Згідно з п. 2.4. Договору, розрахунок за об'єкт здійснюється шляхом перерахування з рахунку покупця на рахунок продавця грошових коштів в сумі 25200 грн. шляхом 5 (п'яти) банківських днів.

За умовами пункту 3.1. договору, передача нежитлового приміщення АЗС продавцем та прийняття об'єкта покупцем посвідчується після повного розрахунку за вищевказаний об'єкт та підписання акту приймання-передачі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 здійснив часткову оплату за спірним договором на загальну суму 3700 грн., що підтверджується виписками з поточного рахунку Іркліївської сільської ради від 05.08.2011р., 31.08.2011р., 04.11.2011р., 08.05.2012р., 07.03.2012р., 16.01.2013р., 19.02.2013р., 05.06.2013р. та 14.11.2013р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Іркліївська сільська рада зазначила про неналежне виконання ФОП ОСОБА_4 умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення АЗС щодо повної оплати грошових коштів, що стало підставою для звернення з даним позовом.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено статтями 173, 174 Господарського кодексу України, договір є підставою виникнення господарського зобов'язання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 цього ж кодексу визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Врахував вищевикладені обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій, договірні умови визначені п.п. 2.4 та 3.1 договору, приписи ст.ст.525, 526, 655 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, здійснив аналіз матеріалів справи відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, встановив наявність в спірному договорі всіх істотних умов договору та відсутність даних щодо його розірвання та/або внесення змін до нього, здійснення часткової оплати Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 грошових коштів за придбане приміщення на загальну суму 3700грн., апеляційний господарський суд підставно погодився з вірним висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним договором на суму 21500грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за вказаним договором не відповідають приписам п.6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. № 671 (діючого на момент укладення договору) і не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.1115-1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015р. у справі №912/3337/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик